неділя, 26 березня 2023 р.

Про новелу

“Три зозулі з поклоном” – одна з найчарівніших перлин української літератури ХХ ст. Вона чи не найглибше віддзеркалює внутрішній світ Григіра Тютюнника, його прагнення гармонії, злагоди, доброти й усепрощення. Усього на кількох сторінках розгортається досить поширена житейська історія нерозділеного кохання, власне, традиційний «любовний трикутник». Однак автор оновлює, модернізує «цей вічний сюжет » не лише відсутністю морально-етичного конфлікту , українськими історичними реаліями, свіжою ідеєю, а й за допомогою оригінальної композиції.


У творі тісно переплітається час теперішній і минулий, реальність зі спогадами. Послідовної дії у творі немає , оскільки вона “змонтована“ з різних хронологічних фрагментів, тому непросту історію стосунків читач вибудовує сам.

Найголовніше в цій новелі почуття та переживання героїв, які автор передає тонко, глибоко , переконливо. Саме вони рухають сюжетом твору, розширюють його часові, просторові межі . Головним персонажем, насправді , тут є Любов , а люди його лише уособлюють і матеріалізують.


Аналіз новели

Рік написання : 1976р.

Рід: епос

Жанр твору: новела (автобіографічна основа).

Присвята : “Присвячено любові всевишній” (незвична присвята – не людині, а високому почуттю, звеличеному в новелі).

Тема : зображення складності людських стосунків через історію нещасливого кохання (любовний трикутник Михайло – Софія – Марфа).

Ідея : Возвеличення любові як високої християнської цінності. Любов у героїв – божий дар, почуття, яке вивищує людину над буденністю, очищує її.


Композиційні особливості:
  1. наявність обрамлення (розпитування матері сином) і трьох частин;
  2. переплетіння голосів Соні, Михайла та їхнього сина;
  3. зміщення часових площин (хронологічну послідовність подій порушено);
  4.  кожний фрагмент має свого головного героя, але в центрі – образ Марфи.

Мотиви твору:
⇒«Сила кохання»
⇒«протистояння влади й людини»
⇒«філософія життя»
⇒ «усепрощення»
⇒«романтики й прагматики»


Назва новели : символізує любовний трикутник – три долі головних героїв. У народі існувала віра не лише у приворотне зілля й приворотні замовляння, а й про відворотне зілля й відворотні замовляння. Щоб позбавити мук палко кохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, через старця чи малу дитину їй передавали своєрідне привітання: «Три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Оскільки зозуля гнізда не мостить, то таким чином людина мала зрозуміти, що її кохання приречене, тому треба забути, розлюбити. 




Характеристика персонажів

Оповідач – студент, який приїздить у рідне село. Про нього ми не дізнаємося нічого, проте через нього ізнаємося про трагічну історію його родини. 

Михайло – батько оповідача. “Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було, просто гляне і все, а в грудях так і потерпне” (так про Михайла розповідає його дружина Софія). Михайло гарний не лише зовні, а й духовно: благородний, співчутливий, мудрий. Він знає про пристрасне почуття юної Марфи до нього, дуже переживає через це, більше того, має до Марфи почуття, відчуває глибокий духовний зв’язок (навіть у засланні нібито відчуває, що її душа прилітає до нього), проте для нього все ж важливіше щастя власної родини: дружини й сина. Михайло репресований, засланий у Сибір (звідти й пише листи до дружини) і більше звідти не повернеться.

Софія (мати оповідача) – її зовнішність у творі не описано, проте дізнаємося про її вдачу: впевнена, тактовна, співчутлива. Вона не засуджує Марфу, яка кохає її чоловіка, а навпаки, з розумінням ставиться до її почуттів (навіть радить чоловікові, щоб той глянув на Марфу, яка дуже мучиться). Почуття всередині любовного трикутника складні: Софія й Марфа не ворогують, а співчувають одна одній.

Марфа Яркова – дівчина, що закохалася в Михайла (батька оповідача), чекає листів від нього (хоча ці листи адресовано й не їй, а Софії): «Прийде до пошти,
сяде на порiжку – тонесенька, тендiтна, в благенькiй вишиванiй сорочинi й ряснiй спiдничинi над босими ногами – i сидить, сяє жовтими кучерями з-пiд чорної хустки: втекла вiд молотарки або вiд косаря… Сидить на порiжку i обриває пелюстки на ромашцi, шепочучи: “Є – нема, є – нема, є…”».  В іншому фрагменті описано Марфу в більш пізньому віці, коли вона зустрічає студента-оповідача: «Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса – колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собi, волосся умирає ранiше, нiж людина…». Марфа – дуже пристрасна, співчутлива дівчина. Її кохання незвичайне: вона відчуває глибокий духовний зв’язок із Михайлом. Виявляється це навіть у тому, що вона передчуває, коли від нього на пошту приходить лист до родини. У шлюбі зі своїм чоловіком Карпом дівчина почуває себе нещасною.

Карпо Ярковий – чоловік Марфи. «Товстопикий був, товстоногий. I рудий – матiнко ти моя… Як стара солома. Марфа проти нього – перепiлочка». Карпо має дуже негарну зовнішність, у творі про нього сказано лише, що він «сопе над галушками». Марфа з чоловіком, проживши два роки, «нажилася на сто».

Дядько Левко – поштар. «Височенний, худющий, як сама худорба, з брезентовою поштарською сумкою через гостро пiдняте вгору плече». Цей персонаж відіграє другорядну роль, але саме він приносить листи від Михайла до родини, які відіграють у творі важливу роль. Сам Левко – гарна, співчутлива людина. Він дає нещасній Марфі потримати листа від Михайла, що дуже тішить дівчину. Він робить це, незважаючи на те, що це є порушенням, за яке його можуть вигнати з роботи.