Григір Тютюнник увійшов в українську літературу як автор невеличких новел, в яких описував життя селян у повоєнні роки. Тяжкі умови дитинства відіграли істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. У 1937 році його батька з політичних мотивів заарештували за «державну зраду». Після репресій він більше не повернувся. Маленького Григора до себе на Донбас взяв батьків брат, який разом із дружиною його і виховували.
1938 р. Григір розпочав навчання в українському класі початкової школи, але через деякий час його розформували і хлопчик змушений був перейти до російськомовного класу.
У 1946 році, закінчивши п'ятий клас, пішов у Зіньківське ремісниче училище № 7, де здобув спеціальність слюсаря. По закінченню працював на Харківському заводі ім. Малишева, але серйозно захворів і повернувся до рідного села. За те, що не відпрацював належних трьох років відсидів 4 місяці в колонії. Після ув'язнення повернувся на Донбас, де працював в колгоспі, на відбудові шахт, слюсарював.
У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації, закінчивши вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. Після служби Григір Тютюнник вперше здійснює спроби пера (російською мовою).
Впродовж 1957-1962 pp. навчався у Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут його захопила письменницька діяльність
1961 р. в журналі «Крестьянка» Григір Тютюнник друкує першу новелу «В сумерки» (російською мовою, під псевдонімом «Григорий Тютюнник-Ташанский»). З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) винятково російською мовою, «окрім років 1942-1949, коли я знов опинився в селі біля матері».
Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, "апробація" їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.
1962 р. розпочав роботу вчителем у вечірній школі в Артемівську (Луганська обл., зараз м. Кипуче).
1963 р. переїжджає до Києва, працює редактором газети «Літературна Україна». Друкує у ній перші оповідання українською мовою («Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…»).
Зацікавившись кінематографом, Григір Михайлович працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, створює літературний сценарій за романом «Вир», написаний братом, рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.
Перша його книжка «Зав'язь» вийшла 1966 року. Вона стала однією з тих книг, які стали показником злету української прози.
1967 р. журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в своїх публікаціях.
1979 р. у журналі «Сельская молодежь» повідомлялось, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» ? за багаторічну творчу співпрацю. Також, у цей період виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).
Творча спадщина Григора Тютюнника невелика за обсягом , уміщується в одному томі на 600 сторінок. Це близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей та спогадів. Однак цінність його літературної творчості була і залишається надзвичайно високою. Найголовнішим болем письменника було сучасне село. Він одним із перших помітив факт, що держава буквально вимітала з сіл молодь, заманювала її на цілину чи в шахти, пропонуючи найчорнішу роботу.
У своїх творах Тютюнник завжди працював над почуттями. У щоденнику писав: «Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені».
Немає коментарів:
Дописати коментар